Я б із радістю когось спитав: «Як мені жити краще?»,
Та мудреці мене покинули на призволящі…
«О Боже, Хас, ти ж на себе не подібний»,
Та я не в бальних танцях і підтримка не потрібна…

І вже як місяці три, почав я жити без рим,
Не написав ані слова, в моїх віршів карантин.
Слова затерті до дир, в мільйонів новий кумир,
На стінах знятих квартир, намалював собі тир.

І розстріляв усі стіни, бо вони свідки подій,
Хотів багатства, тож Харон мій персональний водій.
І знову скажуть, що слова не залишились пустими,
Краще б Ви мовчали. Залишайтесь німими…

Приспів:
Світло на тінь, Серце на лід.
Я поміняв доля на слід…
Тишу на крик, щастя на мить,
Я віддав все, що мав, та до болю вже звик.
Моя залежність. Моя залежність.

Так вже сталось, що я дому місяцями не бачу,
А рідне місто, за мною, колись навряд чи заплаче.
Тут, як і всюди, під*раси, які вірять формату,
Їм не важлива творчість, якщо нема зарплати.

Я деградую, як поет, бухаю, як скаженний,
Я нікудишній друг, і аж ніяк не наречений.
А ще є зайва вага, харчуюсь не по формулі,
Та я ваще «мудак», так пишуть бл*ді на форумі!

А я втратив насолоду часу, наче в’язень,
Поганий мікрофон, як завжди, пересушує зв’язки.
Якось все навколо стало настільки звичним,
Тільки хейтери, коли сосуть, ковтають глибше.

Приспів:
Світло на тінь, Серце на лід.
Я поміняв доля на слід…
Тишу на крик, щастя на мить,
Я віддав все, що мав, та до болю вже звик.
Моя залежність. Моя залежність.

Світло на тінь, Серце на лід.
Я поміняв доля на слід…
Тишу на крик, щастя на мить,
Я віддав все, що мав, та до болю вже звик.
Моя залежність. Моя залежність.

Comments