Не було бiльше лiпшого неба,
Не було бiльше лiпшого сонця,
Не було вже нiколи такого нормального свiту,
Який був тодi, коли вiн був ше малий.
Життя йому вiдрiзало крила,
Брехати i мовчати навчило.
Життя його мозгами крутило, як хтiло,
І скоро вiн був вже не вiн.
Заклеєними вухами слухав,
Не свої мав приклеєнi руки.
Слiпими не своїми очима дивився,
Про себе не своє кiно.
В кiно нiчо не можна мiняти,
Ту правду не можливо не знати.
І вже йому не хтiлося СПАТИ,
Бо снилися кимось придуманi сни.
А рiднi сни засипало снiгом...
А поїзд треба було спинити,
І то єдине, шо вiн сам мiг зробити
З метою зупинити той поїзд,
Ногами пiшов на залiзну дорогу,
Лiг спати i вмер.
Лiг спати i вмер.
Лiг спати i вмер.