Багато-гато рокiв, як я був дуже малий,
Всi риби жили в небi, а дерева в водi.
А я ходив до школи на високiй горi,
I люди були добрi, я був дуже малий.
Багато-гато часу i немало вина,
Старi сухi дерева догорiли дотла.
Нема кого питати, де я маю пiти,
Не хочуть говорити мої мудрi птахи.
Земля собi летiла: осiнь-лiто-зима,
I небо там висiло, де вже нинi нема.
Я можу набрехати i лишитися сам,
Я можу написати i забути слова.
Ходили мої ноги, а не видно слiдiв,
Робили мої руки всьо, шо я захотiв.
Дивились мої очi, але їх вже нема,
Колись ще мої губи говорили слова.
Мудрий, бо нiмий
Мудрий, бо нiмий
Я не хочу того всього за собою забирати,
I не можу вже нiколи новi гори малювати.
Плакати не час, нiхто не хоче того знати,
Тiльки сльози будуть довго свої знаки малювати.
Плакати не час, гаряче море тихо впало,
Я лишився на пiску i там, де риби повмирали,
Вже не чути нашi кроки, там нема чого ходити,
Я лiкарства не шукаю, бо ним можна отравитись.
Мудрий, бо нiмий
Мудрий, бо нiмий
Багато-гато рокiв, як я був дуже малий,
Всi риби жили в небi, а дерева в водi.
А я ходив до школи на високiй горi,
I люди були добрi, я був дуже малий.
Багато-гато часу i немало вина,
Старi сухi дерева догорiли дотла.
Нема кого питати, де я маю пiти,
Не хочуть говорити мої мудрi птахи.
Мудрий, бо нiмий
Мудрий, бо нiмий
Мудрий, бо нiмий