Хмари лiзли на небо, всi чекали на дощ.
Було зимно, на морi 20 рокiв був дощ.
А двоє десь пили слину — слина то, як вино,
І п`яне серце не чує, шо готується зло.
Злий був дощ — вiн не мiг побувати в вогнi,
Вiн лизав її тiло i гасив його сни.
Скоро попiл залишився де був шойно вогень,
Не загориться вже нiколи мокре i гiрке.
Менi снилися надрано два рiзнi голоси,
А я тiкаю i не знаю вiд кого i куди.
Я бiжу i всьо кидаю — то є таке кiно,
Його зняв Зайковський i не знає де воно.
Там за рогом продавали поламаний насос,
Вiтер тiней дув, менi не повезло.
Але то всьо не до речi я розказую вам,
Вiд початку мова була про шерше ля фам.
А я не спав, лежав i думав i болить голова.
Я по вулицi не ходжу, бо вулицi нема.
Я не мiг сидiти вдома i трiпав хiдники,
І каву вже не вару, бо мокрi сiрники.
Ламаю собi руки, ламаю собi ноги,
Я дурiю з PM Dawn, скоро буду мати роги.
Я не ходжу по недiлях, на кухнi чути газ.
Я маю час.
Задзвонив десь телефон, я не чув, я ше спав,
Коли ви вже викривляли мої тихi слова.
Та не залiзе сюда хробак злої брехнi,
Вашi злi язики-писки десь далеко менi.
Менше з тим я маю всерединi дикий вогонь,
Треба хтiти, я тобi дам половину його.
Треба тiльки важати, шоб не скисло вино,
Ше на нас прийде час розливати його.
То лiд горiв, а тепер не горить.
То лiд горiв, зимна кров тiльки в риб.
То лiд горiв, тiльки в риб зимна кров,
А тепло не любить льоду, тiльки лiд любить тепло…