У полоні темноти, наче сон з’явилась ти.
Та я прокинувся, тому що ти лишилась назавжди.
Я кохав тебе, як міг, квіти клав тобі до ніг,
Та білі мухи налетіли — вкрив любов холодний сніг.
Ця любов мене дістала — перед очима матиляла,
Цілий день, цілий день, цілий день мене пиляла!
І я спокій втрачав, я на тебе кричав,
Я горлянку зривав, як собака гарчав.
Ну скільки вже можна мені тебе вчити —
Ти дай мені трошечки перепочити,
Ти вилізи з хати, ти піди погуляти —
Людей подивитись, себе показати.
Погуляла, покружляла, погуляла, покружляла,
Людей подивилась, себе показала.
Погуляла, покружляла, погуляла, покружляла,
Та до мене назад ти оглоблі вертала.
Ні, ні я не ту кохав, не ті слова я говорив!
Ні, ні я не ту чекав, не ту теплом своїм зігрів!
Ніч, ніч осліпила нас — блакитних снів жадана мить!
Ні, ні я не тій моливсь — любов украла ніч!
Мов настояне вино, випив я любов давно —
Так добряче нализався, що мені вже все одно.
Проживу без тебе я, ти давно вже не моя —
Опинилась у в’язниці, тепер бог тобі суддя.
Добре так, добре так — я тепер одинак!
Добре так, добре так — я тепер холостяк!
Та твоє миле обличчя мене знов до себе кличе,
І цієї мани не позбутись ніяк!
Як приснишся вночі - то хоч бери та кричи —
Закриють очі глядачі, затулять вуха слухачі!
Не хочу знати, де ти, і знати, де тебе знайти.
Ти розумієш, чи ні? Ти не потрібна мені!