Світ вкраде мої думки на біль,
І у серцях палає лід,
За незрозумілість пробач мені,
Я написав тобі як міг, як міг...
Світло гасне, лишаючи тіні,
Падає тиша, ковтаючи біль.
Заплутався сам у своїй павутині,
Не пам'ятаю, яка була сіль.
Зникає усе, що здавалось важливим,
Зникло вчорашнє і завтрішнє теж.
Кружляємо в танці, як божевільні,
А в божевільних в житті нема меж.
Приспів:
Сойти с ума так просто для меня,
Но на запястьях моих цепи из хрусталя.
Сойти с ума так просто для меня,
Но на запястьях моих цепи из хрусталя.
Дзвін від цих бетонних сірих стін,
Від цих безцінних думок.
Думок нерозказаних тоб, і
Я знав що вони, я знав адже ти...
Світло гасне, лишаючи тіні,
Падає тиша, ковтаючи біль.
Заплутався сам у своїй павутині,
Не пам'ятаю, яка була сіль.
Зникає усе, що здавалось важливим,
Зникло вчорашнє і завтрішнє теж.
Кружляємо в танці, як божевільні,
В божевільних в житті нема меж.
Приспів:
Сойти с ума так просто для меня,
Но на запястьях моих цепи из хрусталя.
Сойти с ума так просто для меня,
Но на запястьях моих цепи из хрусталя.
Як дістали фальшиві трагедії, драми,
Всі відверті почуття замінили ролями,
Я не слухаю світ - просто проходжу мимо
Та очі зауважують лукаву пантоміму.
Тепер я згідний з Шекспіром: "Наше життя - театр".
Чомусь так мало акторів - зате масовки багато.
Тут неправдиві свята і муляжна кров,
За кулісами цвіте декоративна любов...
Приспів:
Сойти с ума так просто для меня,
Но на запястьях моих цепи из хрусталя.
Сойти с ума так просто для меня,
Но на запястьях моих цепи из хрусталя.